Опубліковано 19.10.2023 року

Третейському суду також підвідомчі спори про стягнення санкції за невиконання договору іпотеки.

01.06.23 р Касаційний цивільний суд постановою у справі № 824/14/23 про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду прийняв рішення про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду про стягнення боргу за кредитом виданим кредитною спілкою фізичної особі , оскільки кредит надавався позичальнику не на споживчі цілі, тому цей спір підвідомчий третейському суду ( див. тут). Касаційний суд також визнав, що третейському суду підвідомчі спори про стягнення санкцій за невиконання умов договору іпотеки, оскільки ці спори не відносяться до спорів щодо нерухомого майна, які не підвідомчі третейському суду.

Аналогічний висновок про підвідомчість цих спорів міститься у постанові Касаційного цивільного суду від 18.04.18 р. у справі № 755/26774/14 про скасування рішення третейського суду (див. тут).

Зміст правовідносин, які виникають між сторонами кредитного договору укладеного юридичною особою із фізичною особою визначається з мети, на яку видавався та використовувався кредит (див. правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 14.09.2016 року у справі № 6-223цс16 про стягнення заборгованості за кредитом наданим банком фізичної особі тут).

Керуючись цими висновками третейський суд при АІФБ розглядає позовні вимоги кредиторів-юридичних осіб до позичальників–фізичних осіб, якщо кредит не надавався та не використовувався на споживчі потреби та вимоги про стягнення санкції за невиконання умов договору іпотеки.

На рішення третейського суду за цими позовами апеляційний суд видає виконавчі листи (див. ухвали Київського апеляційного суду
від 20.11.20 р. у справі № 824/169/20 – перейти,
від 18.05.23 р. у справі № 824/67/23 – перейти,
від 23.05.23 у справі № 824/74/23 – перейти,
від 13.06.23 у справі № 824/69/23 – перейти,
від 03.07.23 у справі № 824/72/23 – перейти,
від 20.07.23 у справі № 824/88/23 – перейти,
від 24.07.23 у справі 824/92/23 – перейти.

При оскарженні аналогічних рішень третейського суду апеляційний суд посилається на законодавче визначення споживчих договорів та відмовляє у скасуванні аналогічних рішень див., наприклад, ухвалу Київського апеляційного суду від 26.06.23 у справі №824/30/23 – перейти.

Апеляційний господарський суд закрив провадження у справі про видачу наказу на виконання цього рішення третейського суду, посилаючись на непідвідомчість господарському суду справи за участю фізичної особи.

Касаційний господарський суд скасував це рішення посилаючись на те «Що до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобовязання, якщо сторонами цього основного зобовязання є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

При цьому, субєктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобовязання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. А відтак, і розгляд заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду відповідно до пункту 11) частини першої статті 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарських судів» (див. постанову Касаційного цивільного суду від 06.09.22 р. у справі № 873/51/22).

Нагадуємо, що Третейський суд при Асоціації «Інформаційно-фінансового бізнесу» є універсальним судом, який розглядає будь-які спори, що виникають із цивільних та господарських правовідносин у будь-якій сфері, за винятком категорій спорів, передбачених ст. 6 ЗУ «Про третейські суди».
Суд розглядає спори за участю юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, фізичних осіб – поручителів, інших фізичних осіб за договорами, які не є споживчими, наприклад , договорами між фізичними особами.

За рішеннями третейського суду з цих спорів позивачами отримані накази Північного апеляційного господарського суду про стягнення заборгованості (див., наприклад, наказ ПАГС від 16.08.2022 р. у справі № 873/48/22).

Нагадуємо що основними перевагами розгляду спорів у третейському суді при АІФБ є значна економія коштів та часу на розгляд спору:

• третейський збір за розгляд спору складає лише 1% від суми позову +400 грн але не більш 25500 грн.
  У державному суді судовій збір складає 1,5% ціни позову , але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 01.07.22 р.- 2600 грн) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( з 01.07.22 р. – 910000 грн). При цьому судовий збір у державних судах постійно зростає із зростанням прожиткового мінімуму.
• третейський суд розглядає позови до відповідачів незалежно від їх місцезнаходження
• у третейському суді не є обов’язковим представництво сторін адвокатами.
• більшість справ третейського суду вирішується протягом 1 місяця від дня реєстрації позову.

Третейський суд при АІФБ є універсальним судом, який розглядає всі спори, які віднесені до компетенції третейського суду Законом України «Про третейські суди».

Для розгляду спорів у третейському суді при АІФБ достатньо додати до договору третейське застереження про розгляд спорів у третейському суді.

Рекомендоване третейське застереження знаходиться у розділі «Третейське застереження» на даному сайті.

Судді третейського суду при АІФБ мають 10 річний досвід розгляду третейських спорів.

Список суддів,Положення та Регламент третейського суду при АІФБ знаходяться у розділі «Документи» на даному сайті.

У обговоренні взяла участь Президент Асоціації інформаційно-фінансового бізнесу (АІФБ) Антоніна Паламарчук та судді третейського суду при АІФБ.

Законопроектом передбачено надання Третейській палаті України (ТПУ) статусу юридичної особи та нових повноважень ТПУ. Введення нових вимог до засновників третейських судів (ТС) щодо 5 річного строку їх роботи до заснування ТС, щодо забезпечення ТС приміщенням та матеріальними засобами, сплати засновниками ТС внесків на утримання ТПУ та інші зміни.

Вимоги до засновників третейського суду за законопроектом розробляє ТПУ та затверджує з’їзд третейських суддів.

За законопроектом змінюється порядок реєстрації третейських судів. Перереєстрацію існуючих ТС та реєстрацію нових ТС буде здійснювати лише центральний орган Мінюста у Києві.

Законопроектом передбачено дозволити ТС розглядати спори за позовами до споживачів та спори щодо нерухомості, але після спливу 3 років з дня прийняття законопроекту.

При обговоренні підтримані пропозиції Асоціації ІФБ не розповсюджувати нові вимоги закону на засновників існуючих третейських судів, та у ст. 56 Закону встановити, що ухвала апеляційного суду про видачу виконавчого документу на примусове виконання рішення третейського суду не підлягає оскарженню окремо від рішення третейського суду, привести у відповідність до законодавства правовий статус ТПУ.

Велику кількість зауважень висловили третейські судді щодо реєстрації третейської палати як юридичної особи, надання ТПУ нових повноважень.

Вирішено продовжити обговорення законопроекту після отримання висновку фахівців щодо визначення у Законопроекті органів третейського самоврядування без визначення організації третейського самоврядування, прав та обов’язків її членів (третейських суддів) та пов’язані з цим питання надання нових повноважень органам третейського самоврядування.

17.02.2016 року цивільна палата ВСУ у справі № 6-2743цс15 зробила правовий висновок про те, що ухвали суду про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду не підлягають оскарженню, оскільки у ЦПК ці ухвали не включені до переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про третейські суди» та правового висновку ВСУ від 17.02.2016 року цивільні суди сформували єдину практику відмови у прийнятті або закритті провадження ( у випадку помилкового відкриття провадження) за скаргами на ухвали судів про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду.

Відповідно до ст. 255 Господарського процесуального кодексу ухвала про видачу наказу на виконання рішення третейського суду також не включена до переліку ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Посилання у ч.ч. 3, 5 ст.356 ГПК на можливість апеляційного оскарження ухвали про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду не є нормою, яка зобов’язує апеляційний суд розглянути цю скаргу, оскільки у п.4 ч.5 ст. 260 ГПК прямо передбачено повернення судом апеляційної скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

Останніми у 2015 році тлумаченням Конституційного Суду України п.8 ч.3 ст.129 Конституції України щодо забезпечення апеляційного оскарження рішень суду Конституційним Судом України підтверджена неможливість апеляційного оскарження певних рішень суду не тільки у випадку прямо встановлених законом, але і у разі коли неможливість апеляційного оскарження певних рішень випливає з урахуванням змісту пов’язаних між собою процесуальних норм (див Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 року № 2-рп/2015).

У даної справі такими нормами є ст. 56 Закону України «Про третейські суди» та ст.255 ГПК, п.4 ч.5 ст. 260 ГПК.

Аналогічний висновок про неможливість оскарження ухвал, які не включені до переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, обґрунтований цивільними судами і тім, що у заявника існувала можливість захистити свої права у іншій спосіб (див. постанову Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12.09.2018 у справі №752/1016/17 ).

Стосовно неможливості апеляційного оскарження саме ухвал суду про видачу виконавчого документу на рішення третейського суду Касаційний цивільний суд також посилається на можливість заявника захистити свої права шляхом оскарження рішення третейського суду або шляхом визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню (див., наприклад, ухвалу Касаційного цивільного суду від 29.07.20 року у справі № 803/75/20).

Більш того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 623/3792/15-ц оскарження ухвал, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду розцінює як прояв зловживання процесуальними правами (див. п.26 ухвали Великої Палати ВС від 04.07.2018 року у справі №.623/3792/15-ц ). На це звертав увагу Касаційний цивільний суд саме у справі про оскарження видачі виконавчого листа на рішення третейського суду (див. ухвалу КЦС від 09.11.20 року у справі № 755/5346/15-ц).

Розгляд скарг на ухвали про видачу наказу на ухвали господарського суду суперечить і принципу остаточності та визначеності рішення як складових верховенства права, оскільки надає боржнику після розгляду справи про скасування рішення третейського суду право фактично двічі оскаржити рішення третейського суду, шляхом оскарження ухвали господарського суду про видачу наказу на виконання рішення третейського суду, що за наслідками тотожне скасуванню рішення третейського суду. Ця практика суперечить і принципу процесуальної економії, оскільки дозволяє відповідачу штучно подвоювати процес встановлення однакових обставин у справі про скасування рішення третейського суду і у справі про видачу наказу на виконання рішення третейського суду при апеляційному оскарженні ухвали суду про видачу наказу. Підстави для не видачі наказу на виконання рішення третейського суду (ст.355 ГПК) співпадають із підставами для скасування рішення третейського суду (ст.350 ГПК). Тому, оскарження в апеляційної інстанції ухвали про видачу наказу на рішення третейського після розгляду справи про скасування рішення третейського суду призводить до повторного розгляду аналогічних обставин ( ст.355 ГПК), які раніше розглядались господарським судом у справі про скасування рішення третейського суду ( ст.350 ГПК). Відповідно до п.п. 82,83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц «штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим» та свідчить про «прагнення позивача переглянути у нової справі судові рішення прийняті в інший справі».

Наступне оскарження рішення третейського суду не зупиняє дію виконавчого
документу на примусове виконання рішення третейського суду.
За сталої практикою цивільних судів ухвала суду про видачу виконавчого листа не
підлягає оскарженню!
Регламент, положення, список суддів третейського суду, зразок третейського
застереження, інші документи третейського суду, а також огляд судової практики
розміщені на сайті нашого суду, адреса в інтернет якого https://sud.aifb.org.ua

17.02.2016 року цивільна палата ВСУ у справі № 6-2743цс15 зробила висновок про те, що ухвали суду про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду не підлягають оскарженню, оскільки у ЦПК ( у редакції 2004 року) ці ухвали не включені до переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

Після вищевказаного правового висновку ВСУ від 17.02.2016 року апеляційні та касаційні цивільні суди сформували єдину практику відмови у прийнятті або закритті провадження ( у випадку помилкового відкриття провадження) за скаргами на ухвали місцевих судів про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду, див., наприклад ухвали ВССУ від 02.03.2016 року у справі № 755/17167/15 http://reyestr.court.gov.ua/Review/56280675, від 26.07.2017 року у справі № 755/7778/13 http://reyestr.court.gov.ua/Review/67962511, від 25.10.2017 року у справі № 55/11358/16 http://reyestr.court.gov.ua/Review/70144362.

У нової редакції ЦПК та ГПК ухвала про видачу виконавчого документу на рішення третейського суду також не включена до переліку ухвал, які підлягають оскарженню окремо від рішення суду ( див. ст.353 ЦПК, ст.255 ГПК). Відповідно до п.4 ч.5 ст.357 ЦПК України , п.4 ч.5 ст. 260 ГПК апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Помилково відкриті провадження за скаргами на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду відповідно до п. 8 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року підлягають закриттю.

Після набрання чинності нової редакції ЦПК апеляційні та касаційні цивільні суди продовжили практику застосування правового висновку ВСУ від 02.03.2016 року див., наприклад ухвали Київського апеляційного суду від 23.08.2018 року у справі № 755/14268/15 , від 07.12.2018 року у справі № 755/6330/16-ц, постанову Касаційного цивільного суду від 07.11.2018 року у справі № 6-5656/11, ухвали Касаційного цивільного суду від 17.01.2019 року у справі № 796/186/2018 http://reyestr.court.gov.ua/Review/79250199, від 25.01.2019 року у справі № 755/6330/16 http://reyestr.court.gov.ua/Review/79573161, від 11.04.2019 року у справі № 755/9500/15 http://reyestr.court.gov.ua/Review/81138947, від 13.05.2019 року у справі № 6-258/11 http://reyestr.court.gov.ua/Review/81796184

Посилання у ч.5 ст.487 ЦПК, ч.5 ст.356 ГПК лише на випадок оскарження, а у ч.ст.356 ГПК и на можливість апеляційного оскарження ухвали про видачу виконавчого документу не є нормою, яка зобов’язує суд розглянути цю скаргу, оскільки у п.4 ч.5 ст.357 ЦПК, п.4 ч.5 ст. 260 ГПК прямо передбачено повернення судом апеляційної скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

Ухвала про видачу виконавчого документу не міститься і у переліку ухвал , які можуть бути оскаржені у касаційному порядку ( ст.389 ЦПК, ст.287 ГПК) . Відповідно суд на підставі п.1 ч.2 ст.394 ЦПК або п.1 ч.1 ст.293 ГПК відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на цю ухвалу (див. ухвалу Касаційного господарського суду від 16.04.2018 року у справі № 910/8253/17 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73410628) або закриває помилково порушену справу див. ухвалу Касаційного цивільного суду від 17.01.2019 року у справі № 796/186/2018 http://reyestr.court.gov.ua/Review/79250199.

В обґрунтування можливості апеляційного оскарження ухвал про видачу виконавчих листів на рішення третейського суду апелянти та господарські суди іноді посилаються на передбачене Конституцію України право на апеляційне оскарження, а також на рішення Конституційного Суду України 2007-2010 років.

Проте з останнього з цього питання Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 року № 2-рп/2015 http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/ndf/2-rp/2015.pdf випливає, що встановлене у п.8 ч.3 ст.129 Конституції України можливість апеляційного оскарження рішень суду, крім випадків встановлених законами слід розуміти таким чином, що випадки неможливості апеляційного оскарження певних рішень (ухвал) суду можуть встановлюватися не тільки прямим приписом закону про неможливість апеляційного оскарження певних рішень (ухвал), а і – з урахуванням змісту пов’язаних між собою процесуальних норм.

Аналогічний висновок про неможливість оскарження ухвал, які не включені до переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду та у випадку коли у заявника є можливість захистити свої права у іншій спосіб міститься у постанові Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12.09.2018 у справі №752/1016/17.

Коментар застосування Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2010 року № 3-рп/2010 з цього питання надано також у пп.23,24 ухвали Великої Палати ВС від 04.07.2018 року у справі №.623/3792/15-ц http://reyestr.court.gov.ua/Review/75149540.

У випадку прийняття ухвали про видачу виконавчого документу у боржника є можливість захистити свої права у іншій спосіб шляхом подання заяви про скасування рішення третейського суду, наслідком якого є видача виконавчого документу або шляхом подання заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, про що сказано в ухвалі ВССУ від 02.03.2016 року у справі № 755/17167/15 http://reyestr.court.gov.ua/Review/56280675, ухвалах Касаційного цивільного суду від 17.01.2019 року у справі № 796/186/2018 http://reyestr.court.gov.ua/Review/79250199 та від 25.01.2019 року у справі № 755/6330/16 http://reyestr.court.gov.ua/Review/79573161.

Загальновідомо, що неможливе оскаржити окремо від рішення державного суду і виконавчий документ, виданий на це рішення. Цей виконавчий документ можливо лише визнати таким, що не підлягає виконанню за правилами ст.432 ЦПК або ст.328 ГПК України.

Розгляд скарг на ухвали про видачу виконавчого документу суперечить не тільки ст.56 Закону України «Про третейські суди», а і принципам остаточності та визначеності рішення як складових верховенства права, оскільки

• надає боржнику права фактично двічі оскаржити рішення третейського суду: спочатку оскаржити рішення третейського суду, а потім оскаржити ухвалу про видачу виконавчого документу задоволення якої тотожне для заявника скасуванню рішення третейського суду.
• надає боржнику можливість фактично оскаржити рішення третейського суду не у 90 денний строк від дня прийняття рішення, а – у значно більший строк відрахований від дати прийняття ухвали про видачу виконавчого документу на рішення шляхом оскарження цієї ухвали.

Оскарження ухвали суду про видачу виконавчого документу після оскарження рішення третейського суду суперечить і принципу процесуальної економії, оскільки підстави для відмови у видачі виконавчого документу співпадають з підставами для скасування рішення третейського суду (див. ч.3 ст.51, ч.6 ст.56 Закону України «Про третейські суди»), вимагає повторного розгляду одних і тих самих обставини, що відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК та ч.4 ст.75 ГПК не потребує повторного доказування.

У справі № 623/3792/15-ц Велика Палата Верховного Суду оскарження ухвал, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду розцінює як прояв зловживання процесуальними правами (див. п.26 ухвали Великої Палати ВС від 04.07.2018 року у справі №.623/3792/15-ц http://reyestr.court.gov.ua/Review/75149540. Аналогічний висновок зроблений і в ухвалі Касаційного цивільного суду від 13.05.2019 року у справі № 6-258/11 http://reyestr.court.gov.ua/Review/81796184, у якої розглядалась скарга на ухвалу про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду.

Таким чином, з урахуванням змісту пов’язаних між собою процесуальних норм, Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 року № 2-рп/2015 http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/ndf/2-rp/2015.pdf, ухвали Великої Палати ВС від 04.07.2018 року у справі №.623/3792/15-ц http://reyestr.court.gov.ua/Review/75149540 ухвала суду про видачу виконавчого документу на рішення третейського суду не підлягає апеляційному та касаційному оскарженню.

• якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і
• від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді,
• якщо суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

При цьому відповідно до ч.2 ст.22 ЦПК , ч.3 ст.22 ГПК «будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності».

Правило про припинення провадження або залишення позову без розгляду неоднаково застосовувалось державними судами.

Так відповідно до правового висновку ВСУ від 18.10.2017 р. у справі № 910/8318/16

«Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом.»

Проте у постановах нового складу Верховного Суду цей висновок ВСУ не застосований. Так у постановах Касаційного господарського суду від 15.03.2018 року у справі № 913/608/17, від 17.04.2018 року у справі № 904/4384/17, від 05.02.2019 року у справі № 913/783/17, зроблений висновок про те що для припинення провадження або залишення позову без розгляду за заявою відповідача не вимагається згоди на це позивача. У постанові від 05.02.2019 року у справі № 913/783/17 цей висновок обґрунтовується серед іншого і посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі від 28.08.2018 року у справі № 906/493/16

Третейська угода є правочином, на яку розповсюджуються загальні правила ЦКУ щодо недопустимості односторонній відмови від її виконання, тому позивач за наявності третейської угоди немає права вимагати розгляду спору у державному суді без згоди на це відповідача. Третейська угода або застереження про розгляд спорів у третейському суді не позбавляє позивача конституційного права на захист, а – є обраним позивачем при укладанні третейського застереження видом захисту, про що сказано у Рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 року N 1-рп/2008 , постанові Касаційного господарського суду від 21.12.2018 року у справі № 913/17/18.

Оцінюючи заяви відповідачів про припинення провадження або залишення без розгляду позовів про визнання недійсним третейського застереження державні суди часто робили висновки про те, що справи про визнання недійсним договорів або третейського застереження непідвідомчі третейському суду.

Проте частиною 7 ст. 27 Закону України «Про третейські суди» прямо передбачена компетенція третейського суду перевіряти наявність та дійсність третейського застереження. У постановах нового складу Верховного Суду зроблений висновок про те, що справи про визнання недійсним договорів або третейського застереження не виключені законом з підвідомчості третейського суду див. постанови Касаційного господарського суду від 17.04.2018 року у справі № 904/4384/17 та від 23.10.2018 року у справі № 910/7091/17

Особливістю позовів до державного суду про визнання недійсним саме третейського застереження є те що до цих позовів не застосовується така умова припинення розгляду справ передбачена у п.6 ч.1 ст.257 ЦПК та п.7 ч.1 ст.226 ГПК як перевірка дійсності, чинності та виконуваності третейського застереження до розгляду справи по суті, оскільки така перевірка і є розглядом справи (позову про визнання недійсним третейського застереження) по суті.

Не задоволення заяви про залишення позову без розгляду може бути підставою для скасування рішення місцевого суду див. постанови Касаційного господарського суду від 23.05.18 по справі № 910/21409/16, від 21.12.2018 року у справі № 913/17/18, від 05.02.2019 року у справі № 913/783/17.

17.02.2016 року цивільна палата ВСУ у справі № 6-2743цс15 зробила висновок про те, що ухвали суду про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду не підлягають оскарженню, оскільки у ЦПК ( у редакції 2004 року) ці ухвали не включені до переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

 Після вищевказаного правового висновку ВСУ від 17.02.2016 року апеляційні та касаційні цивільні суди сформували єдину практику відмови у прийнятті або закритті провадження ( у випадку помилкового відкриття провадження) за скаргами на ухвали місцевих судів про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду, див., наприклад ухвали ВССУ від 02.03.2016 року у справі № 755/17167/15 , від 26.07.2017 року у справі № 755/7778/13. від 25.10.2017 року у справі № 755/11358/16

  У нової редакції ЦПК та ГПК ухвала про видачу виконавчого документу на рішення третейського суду також не включена до переліку ухвал, які підлягають оскарженню окремо від рішення суду ( див. ст.353 ЦПК, ст.255 ГПК). Відповідно до п.4 ч.5 ст.357 ЦПК України, п.4 ч.5 ст. 260 ГПК апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

 Помилково відкриті провадження за скаргами на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду відповідно до п. 8 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 рокупідлягають закриттю.

 Після набрання чинності нової редакції ЦПК апеляційні та касаційні цивільні суди продовжили практику застосування правового висновку ВСУ від 02.03.2016 року див., наприклад ухвали Київського апеляційного суду від 23.08.2018 року у справі № 755/14268/15 , від 07.12.2018 року у справі № 755/6330/16-ц, постанову Касаційного цивільного суду від 07.11.2018 року у справі № 6-5656/11, ухвали Касаційного цивільного суду від 17.01.2019 року у справі № 796/186/2018, від 25.01.2019 року у справі № 755/6330/16

Посилання у ч.5 ст.487 ЦПК, ч.5 ст.356 ГПК лише на випадок оскарження, а у ч.ст.356 ГПК и на можливість апеляційного оскарження ухвали про видачу виконавчого документу не є нормою, яка зобов’язує суд розглянути цю скаргу, оскільки у п.4 ч.5 ст.357 ЦПК, п.4 ч.5 ст. 260 ГПК прямо передбачено повернення судом апеляційної скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

 Ухвала про видачу виконавчого документу не міститься і у переліку ухвал , які можуть бути оскаржені у касаційному порядку ( ст.389 ЦПК, ст.287 ГПК) . Відповідно суд на підставі п.1 ч.2 ст.394 ЦПК або п.1 ч.1 ст.293 ГПК відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на цю ухвалу ( див. ухвалу Касаційного господарського суду від 16.04.2018 року у справі № 910/8253/17) або закриває помилково порушену справу див. ухвалу Касаційного цивільного суду від 17.01.2019 року у справі № 796/186/2018.

В обґрунтування можливості апеляційного оскарження ухвал про видачу виконавчих листів на рішення третейського суду апелянти та господарські суди іноді посилаються на передбачене Конституцію України право на апеляційне оскарження, а також на рішення Конституційного Суду України 2007-2010 років.

 Проте з останнього з цього питання Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 року № 2-рп/2015 випливає, що встановлене у п.8 ч.3 ст.129 Конституції України можливість апеляційного оскарження рішень суду, крім випадків встановлених законами слід розуміти таким чином, що випадки неможливості апеляційного оскарження певних рішень (ухвал) суду можуть встановлюватися не тільки прямим приписом закону про неможливість апеляційного оскарження певних рішень (ухвал), а і – з урахуванням змісту пов’язаних між собою процесуальних норм.

 Аналогічний висновок про неможливість оскарження ухвал, які не включені до переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду та у випадку коли у заявника є можливість захистити свої права у іншій спосіб міститься у постанові Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12.09.2018 у справі №752/1016/17.

Коментар застосування Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2010 року № 3-рп/2010 з цього питання надано також у п.п.23,24 ухвали Великої Палати ВС від 04.07.2018 року у справі №.623/3792/15-ц

 У випадку прийняття ухвали про видачу виконавчого документу у боржника є можливість захистити свої права у іншій спосіб шляхом подання заяви про скасування рішення третейського суду, наслідком якого є видача виконавчого документу або шляхом подання заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, про що сказано в ухвалі ВССУ від 02.03.2016 року у справі № 755/17167/15, ухвалах Касаційного цивільного суду від 17.01.2019 року у справі № 796/186/2018 та від 25.01.2019 року у справі № 755/6330/16

 Загальновідомо, що неможливе оскаржити окремо від рішення державного суду і виконавчий документ, виданий на це рішення. Цей виконавчий документ можливо лише визнати таким, що не підлягає виконанню за правилами ст.432 ЦПК або ст.328 ГПК України.

 Розгляд скарг на ухвали про видачу виконавчого документу суперечить не тільки ст.56 Закону України «Про третейські суди», а принципам остаточності та визначеності рішення як складових верховенства права , оскільки

– надає боржнику права фактично двічі оскаржити рішення третейського суду: спочатку оскаржити рішення третейського суду, а потім оскаржити ухвалу про видачу виконавчого документу задоволення якої тотожне для заявника скасуванню рішення третейського суду.

– надає боржнику можливість фактично оскаржити рішення третейського суду не у 90 денний строк від дня прийняття рішення, а – у значно більший строк відрахований від дати прийняття ухвали про видачу виконавчого документу на рішення шляхом оскарження цієї ухвали

 Оскарження ухвали суду про видачу виконавчого документу після оскарження рішення третейського суду суперечить і принципу процесуальної економії, оскільки підстави для відмови у видачі виконавчого документу співпадають з підставами для скасування рішення третейського суду ( див. ч.3 ст.51 , ч.6 ст.56 Закону України «Про третейські суди»), вимагає повторного розгляду одних і тих самих обставини, що відповідно до ч.4 ст 82 ЦПК та ч.4 ст.75 ГПК не потребує повторного доказування .

У справі № 623/3792/15-ц Велика Палата Верховного Суду оскарження ухвал, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду розцінює як прояв зловживання процесуальними правами (див. п.26 ухвали Великої Палати ВС від 04.07.2018 року у справі №.623/3792/15-ц

 Таким чином, з урахуванням змісту пов’язаних між собою процесуальних норм, Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 року № 2-рп/2015, ухвали Великої Палати ВС від 04.07.2018 року у справі №.623/3792/15-ц ухвала суду про видачу виконавчого документу на рішення третейського суду не підлягає апеляційному та касаційному оскарженню.