Про неможливість оскарження ухвал суду про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду (за судовою практикою станом на 06.04.2021 року)

Статтею 56 Закону України «Про третейські суди» передбачено апеляційне оскаржене лише ухвал суду про відмову у видачі виконавчих документів на примусове виконання рішення третейського суду.

17.02.2016 року цивільна палата ВСУ у справі № 6-2743цс15 зробила правовий висновок про те, що ухвали суду про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду не підлягають оскарженню, оскільки у ЦПК ці ухвали не включені до переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про третейські суди» та правового висновку ВСУ від 17.02.2016 року цивільні суди сформували єдину практику відмови у прийнятті або закритті провадження ( у випадку помилкового відкриття провадження) за скаргами на ухвали судів про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду.

Відповідно до ст. 255 Господарського процесуального кодексу ухвала про видачу наказу на виконання рішення третейського суду також не включена до переліку ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Посилання у ч.ч. 3, 5 ст.356 ГПК на можливість апеляційного оскарження ухвали про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду не є нормою, яка зобов’язує апеляційний суд розглянути цю скаргу, оскільки у п.4 ч.5 ст. 260 ГПК прямо передбачено повернення судом апеляційної скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

Останніми у 2015 році тлумаченням Конституційного Суду України п.8 ч.3 ст.129 Конституції України щодо забезпечення апеляційного оскарження рішень суду Конституційним Судом України підтверджена неможливість апеляційного оскарження певних рішень суду не тільки у випадку прямо встановлених законом, але і у разі коли неможливість апеляційного оскарження певних рішень випливає з урахуванням змісту пов’язаних між собою процесуальних норм (див Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 року № 2-рп/2015).

У даної справі такими нормами є ст. 56 Закону України «Про третейські суди» та ст.255 ГПК, п.4 ч.5 ст. 260 ГПК.

Аналогічний висновок про неможливість оскарження ухвал, які не включені до переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, обґрунтований цивільними судами і тім, що у заявника існувала можливість захистити свої права у іншій спосіб (див. постанову Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12.09.2018 у справі №752/1016/17 ).

Стосовно неможливості апеляційного оскарження саме ухвал суду про видачу виконавчого документу на рішення третейського суду Касаційний цивільний суд також посилається на можливість заявника захистити свої права шляхом оскарження рішення третейського суду або шляхом визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню (див., наприклад, ухвалу Касаційного цивільного суду від 29.07.20 року у справі № 803/75/20).

Більш того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 623/3792/15-ц оскарження ухвал, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду розцінює як прояв зловживання процесуальними правами (див. п.26 ухвали Великої Палати ВС від 04.07.2018 року у справі №.623/3792/15-ц ). На це звертав увагу Касаційний цивільний суд саме у справі про оскарження видачі виконавчого листа на рішення третейського суду (див. ухвалу КЦС від 09.11.20 року у справі № 755/5346/15-ц).

Розгляд скарг на ухвали про видачу наказу на ухвали господарського суду суперечить і принципу остаточності та визначеності рішення як складових верховенства права, оскільки надає боржнику після розгляду справи про скасування рішення третейського суду право фактично двічі оскаржити рішення третейського суду, шляхом оскарження ухвали господарського суду про видачу наказу на виконання рішення третейського суду, що за наслідками тотожне скасуванню рішення третейського суду. Ця практика суперечить і принципу процесуальної економії, оскільки дозволяє відповідачу штучно подвоювати процес встановлення однакових обставин у справі про скасування рішення третейського суду і у справі про видачу наказу на виконання рішення третейського суду при апеляційному оскарженні ухвали суду про видачу наказу. Підстави для не видачі наказу на виконання рішення третейського суду (ст.355 ГПК) співпадають із підставами для скасування рішення третейського суду (ст.350 ГПК). Тому, оскарження в апеляційної інстанції ухвали про видачу наказу на рішення третейського після розгляду справи про скасування рішення третейського суду призводить до повторного розгляду аналогічних обставин ( ст.355 ГПК), які раніше розглядались господарським судом у справі про скасування рішення третейського суду ( ст.350 ГПК). Відповідно до п.п. 82,83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц «штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим» та свідчить про «прагнення позивача переглянути у нової справі судові рішення прийняті в інший справі».