Про деякі питання виконання мирової угоди
Андрій Авторгов, приватний виконавець, к.ю.н. https://www.avtorgov.com/
Анатолій Жуков ,адвокат, третейський суддя
Відповідно до ст.207 ЦПК України, ст.192 ГПК України ухвалена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частини якої зазначаються умови угоди.
За статтею 33 Закону України “Про третейські суди” третейський суд приймає рішення про затвердження мирової угоди. До рішень третейського суду, прийнятих відповідно до цієї статті, застосовуються правила , які регулюють рішення третейського суду.
У статті 30 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» мирова угода визначається як «арбітражне рішення на узгоджених умовах». Арбітражне рішення на узгоджених умовах має бути викладено за формою і змістом арбітражного рішення. « Таке арбітражне рішення має ту ж силу і підлягає виконанню так само, як і будь-яке інше арбітражне рішення щодо суті спору».
Для примусового виконання рішення третейського або арбітражного суду щодо мирової угоди у державному апеляційному суді необхідно отримати відповідну ухвалу.
Статтею 208 ЦПК України та ст.193 ГПК України передбачено, що «ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України “Про виконавче провадження”.
У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Ефективність та можливість виконання мирової угоди залежить від того, як оформлена мирова угода та відповідно – ухвала державного суду та рішення третейського або арбітражного суду щодо мирової угоди . Ухвала та рішення щодо мирової угоди повинні за формою та змістом, відповідати вимогам до виконавчого документа.
Відповідно до вимог до виконавчого документа, які встановлені Законом України “Про виконавче провадження» (стаття 4), у виконавчому документі, зокрема, зазначається:
– резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
– у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов’язок чи право стягнення є солідарним.
Таким чином, визнаючи ухвалу суду про затвердження мирової угоди виконавчим документом, слід керуватися вимогами Закону України «Про виконавче провадження», яка встановлює вимоги до виконавчого документа, в тому числі щодо потреби закріплення в ній резолютивної частини рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов’язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає примусовому виконанню.
Разом з тим в ухвалах про затвердження мирової угоди часто присутній певний дефект форми виконавчого документу, зокрема, в тій частині, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
В мировій угоді, яка викладається у рішенні третейського або арбітражного суду та у відповідній ухвалі державного суду слід уникати виразів «сплачує», «приймає» та необхідно використовувати формулювання притаманні рішенню суду – « сплатити певну суму до певної дати або графіку платежів» див. ,наприклад, постанову Касаційного цивільного суду від 08.05.2025 року у справі № 824/161/24 ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/127253346 ).
Ухвали державного суду та рішення третейського або арбітражного суду щодо мирової угоди, які містять формулювання відмінні від зобов’язання сплатити певну суму на кшталт «зобов’язати повернути грошові кошти» можуть створювати перешкоди при їх примусовому виконанні.